Це перший (за останні роки точно) випадок, коли на широкій літературній сцені тав широкому книжковому просторі з`являються тексти, у яких поряд з досить оригінальною і в багатьох випадках цікавою образністю на передній план виходить пафос зла, розпусти, комунізму - такий насичений і роз`ятрений пафос, що, врешті, він переходить в атмосферу радісного поетико-інтелектуального абсурду. Загалом, напевно, ця послідовна і подекули виразно яскрава поетина девіац іія має шанси залишитися особливою та характерною подією в історії української літератури.